Надрукувати
Перегляди: 27
Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

шляпа

Сьогодні історія розвитку капелюшків має довгий шлях. Ще в первіснообщинному суспільстві люди прикривали голови від холоду та спеки. Потім навчились виробляти тканину, так з’явився одяг, а капелюшок є невід’ємною частиною одягу, це саме та деталь, яка надає завершеність ансамблю.

У сучасному світі неможливо собі уявити життя без головного убору. Капелюшки стають обов’язковим доповненням до одягу, що дозволяє створити індивідуальний образ, що запам’ятовується.

Історія виникнення головного убору починається з Єгипту, де у Фівах на стіні гробниці намальований чоловік в головному солом’яному уборі. Греки прикривали голову тільки у подорожах. У ті часи капелюхи були атрибутом знатного прошарку і символом могутності. У давньому Єгипті велике покривало зі смугастої тканини був привілеєм фараонів, інші, окрім рабів, користувались перуками.

В епоху Середньовіччя головні убори стали предметом розкоші. Їх почали прикрашати пір’ям, пухом, хутром, стрічками і коштовним камінням. Один із класичних уборів – берет з’явився приблизно в 400 році до н. е. Тоді його носили мисливці і селяни, а потім він став популярним в колі музикантів і художників. До цього часу берет асоціюється з богемним середовищем. Жінкам, відповідно до церковної доктрини, належало ходити з покритою головою протягом всього дня. В стародавні часи люди, які займали в суспільстві високе положення, носили високі головні убори. Чим вище положення, тим вищий убір на голові. І навпаки. Прості люди, вшановуючи вельможних персон, зобов’язані були знімати свій головний убір, зменшуючи свій зріст. А щоб здаватися ще нижче, нахилялися, ставали на коліна і навіть падали долілиць.

Припускають також, що звичай знімати головний убір пішов від лицарських турнірів. А деякі вчені вважають, що звичай знімати головний убір походить з часів рабовласництва. Раби у Римі, зустрівши пана, повинні були зняти головний убір, щоб показати свою поголену голову – знак рабства. Рабиням голови не голили, напевне тому до теперішнього часу звичай знімати головний убір на жінок не поширюється.

В Україні колись вважали, що ходити з непокритою головою – гріх для чесного чоловіка. Це дозволялося лише біля церкви. Переступаючи поріг хати, треба також скинути шапку. Чоловіки знімають головний убір і тоді, коли вітаються.

Гарна шапка була колись гордістю хлопця, козака, нареченого. Головні убори були різноманітними. Залежно від сезону, місцевих традицій тощо їх робили із різних матеріалів та багатьох форм. Деякі різновиди мали пишне оздоблення, особливо на Західній Україні. Носили шапки на всю голову, заломлюючи посередині, зсуваючи на потилицю або набакир. Козацька шапка була гостра, з хутряними околицями, які слугували воїнам за кишеню. Туди вони могли покласти люльку, кисет, кресало. Колір шапки: зелений, червоний, волошковий – варіював в залежності від приналежності до певного куреня і наявного чину.