Joomla шаблоны бесплатно http://joomla3x.ru

Чим можуть допомогти батьки своєму школяреві?

Останнє оновлення: Середа, 27 квітня 2016
Знайти школу і першого вчителя для якого важливі самі діти, а не тільки шкільна програма. Хороший учитель розуміє, як дати флегматичній дитині трохи більше часу, що краще дати надто активній дитині порухатися, ніж змушувати її сидіти смирно і яке дати завдання обдарованій і швидкій, щоб вона не нудьгувала і не відволікала інших. Якщо вам говорять: їх майже сорок чоловік, а я одна ( тому їхнє головне завдання — мене слухатися), замисліться. Талановитий учитель усвідомлює просту істину: діти різні і, як мінімум, з цим так чи інакше доведеться мати справу, а як максимум – це чудово. Якщо ви віддаєте дитину до школи в 6 років, зверніть увагу на режим дня, чи є в цій школі можливість для ден¬ного сну (відпочинку), чи знаходяться молодші класи в окремому крилі. Урок у шестиліток повинен тривати 30—35 хви¬лин, а не 45, адже вони набагато швидше стомлюються.

• Рука готова до письма тільки в 7 ро¬ків через фізіологічні особливості роз¬витку. Замість критики за криві букви першокласники гостро потребують по¬хвали і підтримки. Як зміцнити руку? Більше ліпити з пластиліну, тіста, гли¬ни.
• Примус — ворог навчання. Цікаве запам'ятовується легко і надовго.
• Дуже важливо батькам (бабусям, дідусям).і самим дітям усвідомити, що двійка — це прикро, але не смертельно. Шкільні оцінки дуже часто оцінюють не нас самих і навіть не наші знання, а нашу здатність показувати вузький спектр знань у навчальній ситуації. По суті — наше вміння відповідати на запити освітньої системи. Кожен із вас знає не одну історію про те, як трієчники і двієч¬ники вашого класу ставали успішними і відомими людьми у своїй професії. Отож двійка говорить про те, що дитині важ¬ко сприймати щось зі шкільних вимог. І найкраще, якщо вдасться розібратися, що ж саме дитині дається важко і допо¬могти їй у цьому.
• Навчитися помилятися. Дозволяти помилятися дитині, щоб у неї не виникало відчуття її тотальної "поганості". Для цього батькам непогано б самим уміти визнавати свої помилки. Це вдається, якщо ми знаємо, що наші помилки — не ми самі, що помилка — це наша невда¬ла дія чи рішення. Але ко¬жен із нас при цьому може залишатися таким, яким він є — достатньо хоро¬шим, яким створила при¬рода. Природа не народжує лиходіїв і негідників, вони стають такими, бо колись вони самі і багато хто на¬вколо почали вважати їх саме лиходіями і негідни¬ками. Помилка, невдача, провал — лише маленька частина життя людини. Але не вона сама.
• Бути на боці дитини. Бути на боці дитини — не значить заохочувати її ви¬тівки чи потурати її грубо¬сті. Це запитати себе: "Що відбулося? Як це сталося саме з нею? Що не так у її шкільному чи внутрішньо¬му житті? Як допомогти їй уникнути нових неприєм¬ностей і конфліктів?"
Коли батьки сліпо вірять скаргам на своє чадо, не вдаючись у подробиці ("він змусив мене червоніти!"), дитина відчуває самотність, без¬захисність, почувається зрадженою найближчими людьми.
• Розуміти, що у шко¬ляра в житті повинна бути присутня радість. Якщо не вдається одержувати її в школі, то було б непогано, якби ви дозволяли дитині організовувати її самій. Здорова дитина здатна забезпечити себе заняттям, у яко¬му вся її істота відпочивала б і наповню¬валася новою силою. Ця сила їй потрібна для того, щоб було легше займатися як тим, що подобається і вимагає зусиль, так і тим, що не подобається і вимагає колосальних психологічних затрат. Іде¬ально, звичайно, якби дитина (як і ви самі) одержувала багато задоволення від будь-якої справи, якою займається.
Перегляди: 632

Додати коментар


Захисний код
Оновити